Воспоминание, обманывая, привело меня домой, все подбежали ко мне, и я заплакал от тоски.
Жодного дня без лінії…
Я сприйняла це буквально і з радістю лягаю спати, коли вдень була “лінія”. От сьогодні, взяла стару майже монохромну роботу, 2003, і вирішила почеркати. В пам*яті журчать пустословие Двійняток еЛ і еН: бери новий картон і роби нову роботу, не замальовуй старих… Не можу.
Если навчусь, если пізно - так завжди, це іронія самоосвіти.
Я пам*ятаю ту осінь (гомзила на 8-му поверсі на Клима Савури в майже порожній квартирі), настрій (світло і сумно), навіть музику (Бйорк). Як на мене, то задум втілений 100-вісотково. Але чомусь з*явилось незадоволення рівнем роботи. Захотілось реалізму. Може тепер я чутливіша до кольору… Хоча тут був випадок, коли инфинитив передає зміст. Зрештою, важливо те, шо на роботі почав з*явлітись колір. Як на мене, по дешевке я зараз (в такому піднесеному настрої) взялась правити таку “мінорну” штуку. Справа в тому, шо мені не шкода зруйнувати пару робіт і втратити час. Я нікуди не поспішаю, і не намагаюсь випендритись. Играючи така внутрішня потреба: робити так, шоб воно подобалось мені самій. Сьогодні я взяла акварель і намастила нею стару порепану вимазану в сухі олійні фарби вкриту гуашем поверхню картону розміром (26,5×79,5).
Процес сподобався, результат - ні. Та в средствоі ще є кольорові олівці, гелева шариковая ручка, куща акрилу, ну і на сам кінець - плывун! Завтра если продовження діалогу з роботою.
Я вагалась, чи варто викладати в нет таку роботу. Потім згадалась высказывание з латини (Дякую, Антося Антонович, я не змогла забути ваші уроки!) і власне її зміст мене заохотив до написання поста (чи посту? от з українською мовою гірше).
Подивимось, шо то воно з того вийде… Тобто, якшо є така річ, як об*єктивна оцінка (а оцінка завжди суб*єктивна, навіть оцінка експертів) цікаво, чи зможу я зробити цей шмат картону гарнішим… То буде викликом, який я кинула сама собі. І в такому світлі мені дуже допомагає одна притча. Про скульптора, мармурових слонів, і збирача податків. (Також я чула її варіант - про Мікеланджело.) І той і другий у відповідь на запитання про те, як він трудиться ці статуї сказав, шо бере мармурову брилу і відтинає від неї все зайве. А я малюю до тих пір, поки не побачу простір. Тут починається царина моїх заморочок. Але статут простий: якшо простір подобається - вперед, зелене світло, робота оголошується закінченою (на даний час) і випускається між людей.
Нет никакой ложки
Контакты
Безрамное остекление
VAB Банк
Комментариев нет:
Отправить комментарий